Пльзень: як там жити та навчатися іноземному студенту?

При вступі до університету Чехії перед абітурієнтом стоїть два основні питання: що саме він хоче вивчати і де хоче жити. Місце проживання відіграє дуже важливу роль при адаптації до нового середовища. Незважаючи на те, що більшість іноземних абітурієнтів прагне жити та навчатися у столиці, є й ті, хто обирає менші міста.

У компанію «студентських» чеських міст входить Брно, Оломоуц, Градець Кралове, Пльзень та інші. Про те, як живеться та навчається студенту у м. Пльзень, розповіла Катя (@czech_kat), випускниця філософського факультету Західночеського університету.

Перші враження про місто

Місто Пльзень стало для мене першим європейським містом після Томська. Для такої нерозбещеної європейським комфортом людини, як я, це було захоплення. Однак зараз я вже можу дещо додати і з погляду свого досвіду життя в Європі.

Університет у Пльзень один, ZČU – Західночеський університет. У місті мешкає 166 тисяч жителів. Ми в Росії звикли, що 100 тисяч – це майже село, де немає жодної інфраструктури. Пльзень – зовсім інший випадок. Тут уже 2016 року можна було платити карткою за проїзд у трамваї, на відміну від Праги. Столичні трамваї на цьому тлі виглядали динозаврами.

У Пльзні є все необхідне для життя: басейни, дві криті ковзанки, кілька театрів, торговий центр, безліч відмінних кафе, кілька бібліотек, а головне, що все це поряд. Я практично ніколи не користувалася таксі, не було потреби. Усюди можна діставатися і велосипедом, і пішки. Я жила за десять-дванадцять хвилин пішої ходьби від центру у гуртожитку на вулиці Bolevecká. Це було дуже зручно.

Ще один плюс – безпека: літнього вечора можна було взагалі нікого не зустріти дорогою додому. Щоправда, комусь Пльзень може здатися маленьким та нудним містом. Коли студенти влітку роз’їжджаються, стає сумно і порожньо. В решту сезонів у місті помітно більше людей, оскільки багато учнівської молоді. Не знаю, скільки саме тисяч людей навчається у ZČU, але по місту видно: приїхали студенти.

Про навчання у Західночеському університеті

Університет мій був гарний. Я не думаю, що він блищить у якихось світових рейтингах, але тут нормальні гуртожитки, сильні технічні факультети. Я навчалася на філософському факультеті. Пам’ятаю, якось стався скандал на юрфаку: хтось колись спробував дати комусь хабар. Навіть невідомо, вдалася ця угода чи ні, але це обговорювалося дуже довго.

Щодо факультету, де я навчалася, то в мене буде, напевно, своєрідна думка. До цього я провела шість років на кафедрі промислової та медичної електроніки Томського політехнічного університету. Там «вижити» було набагато складніше. Після того, як я відучилася на такій складній спеціальності в Росії, освоювати гуманітарну спеціальність у Чехії, нехай навіть іноземною мовою (у Чехії я на той момент жила лише другий рік) мені було дуже легко.

Але я чула, що навчатись на технічних факультетах у Чехії – досить складно. Щодо інших факультетів цього університету, я сказати нічого не можу. Але якщо ви хочете вивчати іноземні мови, то майте на увазі, що кафедра англійської мови на педагогічному факультеті в Західночеському університеті сильніша, ніж моя філософська. На педагогічний я, до речі, намагалася вступити на магістерську програму, але не добрала кілька балів, тож пішла на філософський факультет на бакалаврат.

На бакалавра вступити легко, чеська мова там відігравала останню роль. Але треба розуміти, що на гуманітарній спеціальності без знання мови робити нічого. Я вступила на спеціальність, що зветься «Іноземні мови в комерційній практиці» (чеш.Cizí jazyky v komerční praxі ). На вступних іспитах треба було складати російську та англійську. У тесті з російських реалій були питання чеською мовою. Ніякого сертифікату з чеської на момент, коли я вступала (2014 рік – прим. ред.) не вимагалося.

Вступити на технічні факультети ще легше, оскільки на деякі можна потрапити взагалі без іспитів. Проте не варто тішитись: «вилетіти» звідти можна теж запросто після першої ж сесії.

Про побутові умови та роботу

Своїм факультетом я була задоволена. Не треба було ходити на всі лекції, була лише пара предметів, де контролювали відвідуваність, тому я мала можливість підробляти. Я вступила до чеського вишу у тому віці, коли мені вже ніхто фінансово не допомагав, тобто у 25 років. Я утримувала себе сама.

Не знаю хто з однокурсників і де підробляв, але я застосовувала на практиці свої знання мови. Почала з того, що викладала російську для чехів, потім давала уроки чеської, працювала в готелі на рецепції. З 2014 року я займалася репетиторством та працювала перекладачем. Загалом працювати і одночасно вчитися дуже навіть можна. Усі, хто хотів – усі собі роботу знайшли.

Щодо побутових умов, то в гуртожитку жилося дуже комфортно. Я жила в гуртожитку Карлового університету при медичному факультеті. Студенти-медики, як відомо, дуже багато навчаються – точно не менше за мене. Тож там було абсолютно спокійно. На другий рік життя у Чехії я платила за кімнату за двох – так, щоб я могла жити сама, без сусідки. Зараз, звичайно, ціни трохи вищі, але на той момент я платила лише чотири тисячі крон на місяць.

До речі, гуртожиток – чудовий варіант спочатку з точки зору адаптації в незнайомому середовищі, оскільки саме там ти легко можеш познайомитися з людьми. У сусідньому гуртожитку, що належав ZČU, взагалі був студентський бар. Для мене це було просто культурним потрясінням. Можна було спуститися туди в халаті та тапочках, взяти собі склянку пива і вирушити назад до кімнати.

І життя, і розваги коштують набагато дешевше, ніж у Празі. На момент мого навчання у студентській їдальні можна було буквально об’їстись на 50 крон, а на 100 крон кутити до ранку.

Звичайно, і в такому невеликому місті, як Пльзень, можна створити собі виключно російськомовне коло спілкування. Однак знайти чеських друзів там простіше, ніж у великій Празі. У мене, наприклад, була сусідка-чешка. У моєму університеті організовувалися зустрічі для росіян, які вивчають чеську, та чехів, які освоюють російську. Там також можна було швидко знайти однодумців для спілкування. Була ще така штука, як студентський день – середа. Саме у цей день відбувалися усі тусовки. А якщо зовсім стане нудно, то завжди можна доїхати до Праги – буквально за годину. Хоча особисто вважаю, що Прага – не типова Чехія. Це слушно для будь-якого столичного міста.

Резюме

Загалом я можу сказати так: якщо у вас не зійшовся світ клином на столиці Чехії, то Пльзень – чудовий варіант. Тихе, спокійне місто, розташоване поблизу Праги та інших європейських метрополій. Якби я відправляла свою дитину до Чехії, то я відправляла б її або до Пльзень, або до Брно. Брно, щоправда, далеко від столиці.

Спеціально для GoStudy розмовляла Олександра Баранова