«Мені доведеться вивчити хінді – ця мова набагато складніша за англійську або французьку»

Багато хто хоче стати економістом чи менеджером, нашій випускниці Катерині Філякіній ці напрями здавались нудними. Нині Катя закінчує перший курс Карлового університету за спеціальністю «Індологія».

Про авантюрний переїзд, цікаве навчання, мову хінді, заслужених педагогів та свою дружну групу, Катя розповіла читачам блогу GoStudy.

«Переїзд був авантюрою»

Після закінчення школи я одружилася, ніякого бажання залишатися в Оренбурзі у нас не було. Мені хотілося продовжити навчання у Москві чи Петербурзі, але чоловікові ці міста були не цікаві. Ми думали поїхати в Україну, до родичів чоловіка, але освіта там дорога – як у приватному чеському виші. Тоді на думку і спала Чехія.

Мама спочатку не сприйняла наш задум серйозно – вона завжди дуже переживає, боїться далеко мене відпускати. Коли настав час збирати документи, я підійшла до неї із проханням підписати договір на моє навчання (мені ще не було 18). Мама була дуже здивована, але все ж таки підписала папери і відпустила мене до Чехії разом із чоловіком.

Переїзд був справжньою авантюрою – у Чехії я ніколи не була, навіть фотографій Праги не бачила. Проте коли ми приїхали, країна вразила мене своєю красою! Особливо насиченим став перший рік: ми багато подорожували різними куточками республіки. Зараз розмовляю із чехами, розповідаю, де встигла побувати, а вони цих місць і не бачили. Також приємний бонус життя в Чехії – недорогі поїздки Європою. Іноді ми вирушаємо в тури на один день: не надто затратно та дуже цікаво.

«Приймуть – піду вчитися, ні – все залишиться як є»

Я приїхала до Праги два з половиною роки тому, але чіткого розуміння того, чим я маю намір займатися, у мене не було. Багато хто хоче стати економістом чи менеджером, мені це здавалося нудним. Після закінчення мовного курсу я подала кілька заяв до різних ВНЗ (вже не згадаю, куди саме – настільки було нецікаво). Вступити до державних вишів мені не вдалося, а до приватних йти не хотілося. Так, другий рік у Чехії я присвятила роботі.

А потім випадково дізналася, що у Карловому університеті є такий цікавий напрямок, як індологія. Вирішила ризикнути: приймуть – піду вчитися, ні – все залишиться як є.

Хоча в Індії я не була, вона викликає величезний інтерес. Далекий край, зовсім інша цивілізація, країна контрастів. Про Індію зазвичай говорять або дуже добре, або дуже погано. На другому курсі я збираюся з’їздити туди хоча б на 3-4 тижні.

«Мені цікаво» – не аргумент»

Конкурс на індологію не найбільший – максимально приймають 20 осіб, але торік набрали лише 15. Бажаючих було трохи більше 50, але, враховуючи, що хтось міг не прийти на іспит, конкурс був приблизно дві особи на місце. Для найзнаменитішого вузу країни зовсім небагато.

До вступу я готувалася довго, але розмірено. Найбільше труднощів викликала історія – були потрібні великі знання. Ще, збираючись на іспит, я усвідомила, що цілий рік особливо не практикувала чеську мову і встигла її забути.

Члени приймальної комісії з розумінням поставилися до того, що я іноземка. Мені навіть дозволили використати англійські слова, коли я не могла підібрати потрібний чеський еквівалент.

Іспит складався з п’яти частин. Спочатку потрібно було написати тест з англійської мови. Щойно його перевірили, ми перейшли до усної частини. Знати хінді під час вступу було не обов’язково. Приймальну комісію більше цікавила мотивація абітурієнтів (маю сказати, до цього я поставилася несерйозно, а дарма – у європейських університетах мотивації надається великого значення). Потрібно було навести розумні докази, чому я хочу вчитися на цій спеціальності – наприклад, я хочу вивчити хінді, бути перекладачем, працювати з якоюсь конкретною літературою… Важливо чітко описати картинку, просто мені цікаво – недостатньо вагомий аргумент.

Друга частина усного іспиту – історія Індії, третя частина – література Індії. Потрібно було принести список прочитаних книг, за змістом ставили запитання. Мене запитали про головну проблему роману, походження імені головного героя. На ці питання було неможливо відповісти, прочитавши лише короткий зміст книги. Комісію цікавило, які твори ми читали та наскільки уважно.

Останній етап іспиту складався з перевірки знань про мови, включаючи рідну. Мене розпитували про мови Індії, про російську, чеську та світові мови. Питання були з розряду «Що таке дієприслівник у російській мові, і чим його визначення відрізняється від чеського?»

Максимум можна було набрати 100 балів, прохідний бал був 50. Нам одразу сказали, скільки балів ми отримали. Проте на результати вступу довелося чекати більше місяця. Я знала, що перетнула мінімальний кордон, але гадки не мала, яке місце посіла серед решти абітурієнтів.

«Наші викладачі – заслужені спеціалісти»

Обов’язкових предметів у нас не так багато: індологія, історія Індії, хінді, лінгвістика та іспит з англійської мови (дійсно, тільки іспит – семінарів немає, просто наприкінці семестру потрібно пройти тестування).

Індологія охоплює дуже широкий спектр знань: це і географія, і мови, і різні реалії – від прізвищ на півночі та півдні країни до штатів та головних міст Індії. Щороку ми вивчаємо нову мову – зараз ми робимр акцент на хінді, а в магістратурі, наприклад, буде санскрит. Поки що це найскладніший предмет.

Всі інші предмети у нас на вибір: Південно-Східна Азія, індійські епоси, сучасна історія Індії – кожен обирає, що йому цікавіше.

Не можу сказати, що вчитися дуже складно, але підготовці потрібно приділяти багато часу. Моя російська душа завжди намагається відкласти все на останній момент. А одногрупники зазвичай готуються весь семестр та активно займаються перед іспитом. Мені здається, на іспитах вони знають усі, проте завжди дуже хвилюються.

Нині у нашій групі менше 15 осіб. Дехто зрозумів, що обрали невірний курс, навчання не приносить їм задоволення і відрахувалися.

Індологія – не найпопулярніший напрямок, викладачів у нас лише п’ять чи шість, але всі вони заслужені спеціалісти. Наприклад, один мій професор – серб, чудово розмовляє чеською, знає безліч мов – російську, хінді, санскрит, різні давньоіндійські мови, грецьку, англійську, французьку, німецьку…

Мене тішить, що викладачі володіють англійською і не вимагають, щоб семінарні роботи були написані саме чеською. Це зручно, поки чеська граматика лякає мене набагато більше англійської.

«Я навчаюсь для себе»

Я навчаюсь для себе, мій стимул – не відмінні оцінки. Був випадок, коли я складала іспит та відповіла на 2 (російська 4). Викладач поцікавився: «Напевно, ти хочеш закінчити семестр відмінно? Приходь на перездачу – може, вдасться відповісти на 1». Я задумалася і зрозуміла, що незважаючи на те, що вчитися тут мені цікаво, мети отримати червоний диплом я не маю.

Загалом я анітрохи не шкодую, що обрала саме цей виш. У Карловому університеті чудові вчителі та доброзичливе ставлення до іноземців. Дуже часто чую від знайомих, що чехи не рвуться спілкуватися з росіянами – наша молодь кучкується, обертається у вузькому колі російськомовних. Я нічого подібного не помічаю. У нас дружна група, до іноземців добре ставляться і викладачі, і одногрупники. Чехам не шкода поділитися своїми записами з лекцій. У мене в групі троє росіян, нас зовсім не притісняють.

«Прага – комфортна для студентів, але мені хочеться більшого»

Що буде далі – покаже час. Думаю, я не затримаюсь у Чехії надовго. Прага, безперечно, дуже комфортна для студентів – тут низькі ціни, безкоштовна освіта, але мені хочеться більшого. У планах – подорож до Іспанії за програмою Erasmus+. Можливо, ця країна мене захопить. Звичайно, я сумую за рідними, але в Росію повертатися не хочу, мене тягне кудись далі, адже поки ми молоді, перед нами відкриті всі горизонти.

Знайти хорошу роботу за спеціальністю, найімовірніше, мені вдасться тільки після закінчення магістратури. Мені доведеться вивчити хінді – ця мова значно складніша за англійську або французьку. З такою освітою можна відкрити бізнес, пов’язаний з економікою Індії, або влаштуватися до посольства. Але мені хотілося б заснувати щось своє, не пов’язане з економікою – нічого не вдієш, я гуманітарій до мозку кісток.

Інтерв’ю для блогу GoStudy взяла Дар’я Гнілобокова