Карлів університет – це поєднання традицій з молодістю і веселощами. Мені це подобається

Як успішно скласти найскладніший іспит у чеські ВНЗ – а саме SCIO тест – ми попросили розповісти Сергія Земляного. Випускник річних курсів GoStudy зміг не тільки скласти Національний порівняльний іспит, але й, живучи в Чехії менше року, успішно виконати тест на знання чеської соціальної системи та суспільства і вступити на соціологію до Карлового університету.

Читачам блогу GoStudy Сергій розповів про вступ до Карлового та свої наукові амбіції, а також про те, чому для нього життя в Європі – це одна велика подорож.

Чому Прага

Насамперед тому, що це безкоштовна освіта. Безкоштовна та європейська. Навіть якщо я повернуся до Росії, мій диплом цінуватиметься. Я сам із Петербурга. З регіонів багато хто як і раніше їде вчитися до Москви чи Пітера. Але багато москвичів і петербуржців зараз їдуть за кордон, у мене таких знайомих багато.

Окрім Чехії я розглядав Фінляндію, але там багато уваги звертають на атестат. Я навчався у дуже сильній школі, трійка у нас — це четвірка у звичайній. Тож за конкурсом атестатів я не пройшов би.

Щодо чеської я не переживав, мова все-таки споріднена. У мене є здібності до мов, англійська завжди давалася легко. Плюс це щось подібне до виклику. Чим більше мов знаєш, тим легше вчити нові.

SCIO – це ви порівняно з усіма

Я не вважаю, що мої 57,5 ​​- це хороший результат. Я писав SCIO-тест на загальні передумови до навчання тричі з можливих чотирьох. Найбільше балів набрав з другої спроби. Результати мені здалися дивними. Перший раз логічна частина у мене була виконана на 80%, квантитативна — на 60, а за вербальну частину я отримав мало балів. Вдруге логічну частину я виконав мало не на 30, і я не міг зрозуміти чому. Загалом у мене до цих тестів залишилися претензії, я не дуже зрозумів, як розраховувалися бали.

Потім я дізнався, що відсоток розраховується хитро. Це не відсоток правильних відповідей, а відсоток людей, які вирішили гірше за вас. Тобто це ви порівняно з усіма, а не ви самі. Така система змушує тебе ходити на якомога більшу кількість тестів, щоб зрівняти коливання кількості людей, які розумніші або дурніші за тебе.

Я розумію, чому люди так бояться цих тестів. Для мене це був такий маленький кошмар, і я радий, що він залишився позаду. Щодо підготовки, є спеціальні книги. Також я ходив на семінар компанії SCIO. Раджу, він допоможе зрозуміти саму структуру тесту.

Щоб вступити на соціологію до Карлового, потрібно цікавитися суспільством

У Карлів я намагався вступити на соціальну антропологію і соціальну політику. На соціальну антропологію, якщо у вас проблеми із SCIO, можна не йти. Там приймають лише за SCIO та прохідний бал високий. Потрібно щонайменше 70 балів. На соціальній політиці моїх 57 вистачило, щоби пройти у другий тур. Він представляв із себе тест із соціальних наук та питання про сучасне життя суспільства. Це був досить хитрий тест. Наприклад, давалася цитата і треба було визначити, для якого громадського руху вона є характерною. Були фактологічні питання щодо ситуації саме в Чехії, наприклад про легальний статус проституції в країні або частку економічно активного населення. Точних відповідей на багато питань я не знав і користувався загальними знаннями.

Насправді тут просто позначився мій спосіб життя. Я давно цікавлюся політикою, купую по два суспільно-політичні журнали щотижня. А тут я просто перейшов на чеську. Тобто, щоб вступити на соціологію, треба цікавитися суспільством у принципі. Тоді тест не буде великою проблемою. Потрібно лише вивчити щось із чеської історії, про систему чеської держави, все про ЄС. Я вважаю, якщо людині це цікаво, підготовка буде задоволенням. Якщо людина ніколи не цікавилася політикою, суспільством, то, звісно, ​​в неї не вийде. Запитують дуже великий обсяг знань, який можна отримати тільки якщо займатися самоосвітою постійно. Такі люди туди й мають іти. Це дає освіті ціну.

У Масаріковому – пафосно, у Карловому – навпаки

Я ходив на день відкритих дверей і в Карлів, і в Масаріков. Залишилися враження, що в Масаріковому, незважаючи на те, що він набагато молодший, все дуже серйозно, а в Карловому – навпаки. У Масаріковому до нас вийшов глухуватий чоловік років 40, що накульгував із залисинами і заявив: “Ми тут робимо науку, якщо вас це не влаштовує, йдіть звідси.” Нам одразу сказали, що ця освіта не для роботи в модній компанії. І мені це сподобалося.

А Карлів мені подобається поєднанням традицій та якоїсь молодості. Там пафосу не було. Все було весело та радісно. Викладачі молоді, видно, що у виші все не затиснуто, є спілкування між викладачами та учнями. Все якось живе. Якби я не вступив, то, мабуть, пішов би до приватного вишу, наприклад Англо-Американського, або був варіант навчатися в Карловому за 18 тисяч крон на місяць. Якщо ви хотіли пробитися, але не змогли, вам можуть дати шанс. Рік ви навчаєтеся і платите, і якщо іспити складаєте успішно, стаєте бюджетником на другому курсі.

Соціологія та кар’єра європейського вченого

Мені цікаво вивчати великі системи суспільства. Моя мама дуже успішний психолог, і я в психологічній тусовці варюся років із семи. Я дуже багато знаю про практику психолога, багато хто мені радив йти на психотерапевта. Люди мені цікаві, але я не люблю їх настільки. А як соціолог я зможу застосувати свої знання на користь суспільства. Соціолог може, звичайно, пробиватися в консалтингові компанії, але я вже давно зрозумів, що хочу бути вченим.

Я подивився, як у Росії з соціологією, як у Росії з наукою, і зрозумів, що ні, треба їхати. Поки я не думаю, що залишуся жити в Чехії. Можливо, на магістратуру поїду ще кудись. Як варіант — до Німеччини, де дуже сильна традиційна гуманітарна освіта. Скажу чесно, мені просто цікаво побачити світ. Я б з радістю поїхав до Японії за обміном. Люблю цю країну, захоплююсь культурою, причому у мене це не обмежується аніме, як у багатьох. Я займаюся кендо (японським фехтуванням), вивчав історію. Програми навчання за обміном в Японії я ще не дивився, тому що досі це для мене було нездійсненною мрією.

Про чеських приятелів за інтересами

На відміну від багатьох одногрупників я не намагався крутитися тільки в колі росіян. Приятелів серед чехів я знайшов у клубі настільних ігор. Вони пішли на контакт легко, але мені було важко. Скажу чесно, я місяць ходив, спостерігав, як вони грають, і здебільшого мовчав, але потихеньку включився, зараз ми чудові приятелі.

Прага для життя

Прага красива. І набагато зручніша для життя, ніж Пітер. Багато хто, хто не з Пітера, порівнює ці міста, мовляв Прага схожа на Пітер. Я, звичайно, розумію, що в обох містах є великий історичний центр, річка, туристи. Але скажу чесно, Пітер для мене, незважаючи на те, що я жив там із семи років, місто для мистецтва, для культури, але не для життя. У Празі жити зручніше. Навіть мені, іноземцю з ПНП. Увесь цей гармидер із продовженням візи не такий складний.

Ну а місцева транспортна система розбиває всі російські вщент. Купив opencard на півроку – і все, їзди на чому хочеш і скільки хочеш. Ще після Петербурга мені здається гріхом скаржитися на погоду в Празі. Тут набагато більше сонця.

Перший час мені було дуже важко, тому що в мене в Пітері залишилася велика компанія. Я виявився від неї відірваний цілком і повністю. Це дуже дивне відчуття, коли ти встаєш вранці, у тебе вільний день, ти тягнешся за телефоном і розумієш, що дзвонити нема кому… Все в Пітері, ти тут.

Я для себе знайшов вихід у тому, що дуже багато гуляв Прагою. З одного кінця міста до іншого. Єдиний спосіб зрозуміти місто – просто по ньому ходити. Взагалі зараз все частково сприймається як одна велика подорож. Подорож має змінювати людину, людина повинна побачити багато.